Палац Гната Хоткевича

Творимо культуру з 1934 року


1924

Клуб працівників для працівників

Ідея створити Палац виникла після протесту робітників у 1924 році. Вони не мали місця для своїх зібрань та дозвілля. З місцевого бюджету коштів на проект не виділили, тому ентузіасти збирали гроші самі. Впродовж 10 років на будівництво виділяли надбавки зі своєї зарплати. З 1927 року кожен робітник відкладав на Палац 1% від щомісячної платні. Так назбирали 50 тисяч злотих для втілення своєї мрії і оголосили конкурс проектів будівлі. Переможцями стали відомі архітектори Тадеуш Врубель та Леопольд Карасінський.


Чорно-біле кіно
(1934-1971)


1934 року починається історія роботи Палацу, тоді — Клубу працівників комунальних служб Львова, місце для культурного дозвілля мешканців та гостей міста. Великий концертний зал, кімната з настільними іграми, читацький зал і бібліотека, палярня, буфет, боулінг у підвальному приміщенні та простора тераса для оркестру на  даху — таким був Палац згідно з кресленнями архітекторів. Та початковий вигляд установи відрізняється від теперішнього, згідно зі збереженими ескізами, будівля була наполовину менша.

Культура як ключовий орієнтир установи сформувався саме під час періоду «Чорно-біле кіно». У 1936 році у закладі відбувся Антифашистський конгрес працівників культури. Через два роки адміністрація Клубу звернулася до міського уряду з проханням про дозвіл облаштування кінотеатру. Так виник «Світловид», що профункціонував рік. Від грудня 1939 року кінотеатр перейменували у «Кінотеатр імені Валерія Чкалова», пізніше у 1941-1944 роках – «Тон». Після війни культурний розвиток пожвавися, і в 1947 році в закладі виник вокальний ансамбль «Мрія», який існує дотепер. У 1956 році ансамбль взяв участь у зйомках фільму.

Від 1970-х років Клуб робітників трансформувався у Клуб трамвайників. Тут свої здибанки організовували працівники Трамвайних депо та інші мешканці Львова.


Неусвідомлені можливості
(1980-1990)


Значний попит серед населення і активне зацікавлення активностями Клубу сприяли розбудові установи. У 1980-х роках під час радянської окупації Клуб реконструювали і добудували торцеву частину. Окрім цього, заклад знову перейменували. Відтоді він став Палацом імені Миколи Кузнєцова.


Микола Кузнєцов

радянський диверсант-розвідник. Під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті викликати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення — вбивав керівників німецької адміністрації у Рівному — столиці Райхскомісаріату Україна, та Львові — адміністративному центрі Дистрикту «Галичина».


«Неусвідомлені можливості» — період, коли у Палаці вирувало життя: утворилися танцювальні ансамблі «Мрія», «Квіти України», вокальний ансамбль «Намисто» та театр «Під мостом», гурток образотворчого мистецтва, що функціонують досі, велика сцена установи була майданчиком для репетицій Оперного театру тощо. Можливостей було безліч. Та деякі тліли ще у зародку через відсутність сприятливого середовища й ініціативності адміністративних органів.


Зона турбулентності
(1990-1996)


Проголошення незалежності сколихнуло всю Україну, зміни торкнулися й Палацу. У 1990-х роках патроном установи став мультидисциплінарний культурний діяч та інноватор Гнат Хоткевич. Чоловік, який творив у різних царинах і в кожній був майстром. Йому підвладними були література, театральна майстерність, музичне мистецтво, журналістика, кіно, інженерія. Його багатогранність гармонійно поєднується із різновекторною діяльністю Палацу: ансамблі танцю, вокалу, студії образотворчого мистецтва, музичної грамоти, театральної й акторської майстерності. Саме тому найменування Палацу у честь Гната Хоткевича доцільне й виправдане.

Палац Хоткевича — середовище, де народжуються і гартуються таланти. На великій сцені у різний період виступали гурти «Океан Ельзи», «Брати Гадюкіни», «Піккардійська терція», «Wszystko», «Ніагара», українська співачка Руслана Лижичко, американський гітарист-віртуоз Ел Ді Меола, академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів», літератори Юрій Винничук, Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Богдан Ступка. На сцені Палацу відбулися перші покази вистав театру «Не журись», тут зародилась Галицька асоціація КВН Галичина, що започаткувала Галицьку Лігу, Студентську Лігу, Шкільну Лігу, змагання яких у Палаці відбуваються досі.

У 1996 році Палац перейшов у підпорядкування Львівській міській раді, а вже наступного року почав працювати за Статутом.


Період стабільності
(2000-2014)


«Період стабільності» — відтинок часу в історії Палацу, який безумовно наповнений культурним життям. У закладі відбувалися події різного масштабу, створювалися нові колективи й гуртки. Але на ринку серед культурних установ він пас задніх. Львів`яни знали, що тут танцюють чи то співають діти. Однак про Школу англійської, яка функціонує з 1996 року, мало хто чув. Тим не менш саме тоді провели Галицьку Лігу КВК (2000), започаткували щорічний фестиваль «Ковчег» (2006), долучилися до організації музичного фестивалю «Lviv Acoustic Festival»(2013) тощо.

Період стабільності — свого роду затишшя перед колосальними змінами, де Палац — масивний і високий льодовик, який чекає на весну й тепло.


Надія — наш компас

Пишемо нову історію
(2015-...)


«Надія — наш компас» — це період-виклик, впевнений стрибок до інноваційності та прогресу, який от саме зараз твориться і наповнюється сенсом. У 2015 році, після того як Львів здобув титул “Місто літератури ЮНЕСКО”, у Палаці створили однойменний офіс. Серед напрямків роботи відділу — організація міських проектів для популяризації читання, розвитку літературної творчості й видавничої справи. У 2016 році відділ організував фестиваль «Місто натхнення».

2018 рік — рік дослідження Палацу: від історії й змістового наповнення до архітектурних елементів і каменю, з якого побудована будівля. Цього року розробили новий фірмовий стиль, лого й гасло Палацу — «Побачити нове, вийти за горизонт», за участю усіх працівників установи сформували Стратегію розвитку Палацу Гната Хоткевича до 2025 року, разом з півсотнею культурних менеджерів Львівщини проаналізували середовище установи всередині й ззовні і визначили її сильні, слабкі сторони, можливості й бар’єри.

Надія — наш компас як нова ера, мета якої — перетворити Палац на конкурентноспроможний центр культури, задавач трендів. Пишемо нову історію.