Палац Гната Хоткевича ставить перед собою амбітну ціль - бути задавачем трендів у межах культурного середовища Львова. Відтак і говоримо про актуальне, насущне і те, що болить. Цього разу ми зібрались у стінах Палацу, аби подискутувати на тему «Де виховують культуру?».

Забігаючи наперед зазначимо, що незважаючи на передбачувану різновекторність розмови, вона видалась доволі цілісною. В першу чергу, завдяки шанованим учасникам бесіди. Це, зокрема, Зенон Коваль – бельгійський дипломат українського походження, батько якого був членом проводу ОУН; Юлія Гвоздович – депутатка Львівської міської ради, громадська активістка району Знесіння, ініціаторка фестивалю «Знесіння фест» та голова ГО « Батьки в дії»; Василь Кметь – кандидат історичних наук, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка; і, звісно, модераторка цього дійства – Оксана Зварич – колишня керівниця Палацу Хоткевича, менеджерка міжнародних та культурних проєктів, багаторічна експертка Українського культурного фонду, тренерка Академії культурного лідера 2.0.

Першим слово взяв Зенон Коваль, який висловив думку про те, що культура – це те, що виховується вдома. Як яскравий приклад Зенон Коваль навів приклад із дитинства в Брюсселі, коли його батько, почувши, як вони із сестрою спілкуються французькою мовою, їм постановив: «Вдома спілкуються виключно українською мовою, а за дверима – якою завгодно». Це стало каталізатором того, як Зенон Коваль не лише зберіг українську ідентичність, але й зумів протягом життя пронести її, а також різним чином інтегрувати в бельгійське суспільство, а вже коли Україна здобула незалежність – стати спеціальним радником українського посольства в Брюсселі. Щоб зберегти свою культуру в сучасному глобалізованому світі, треба її знати – переконаний Зенон Коваль. І цьому потрібно учитись вдома, у школі або молодіжних організаціях.

«У Північній Америці було дуже багато наших художників. Мій тато також був видавцем двох журналів для української молоді – «Крилаті» та «Авангард». І він будучи, будучи в Нью-Йорку, завжди відвідував одного українського художника, що видавав «Нотатки культури». Тато з ним спілкувався, щоб знати, що цікавого відбувається в колі українських художників – в Америці, в Канаді. Кожного місяця на обкладинці «Крилатих» була картина одного із цих художників, а на другій сторінці мистецький критик Володимир Попович, що теж проживав у Брюсселі, писав характеристику цьому художникові. Тато завжди привозив із цих поїздок принаймні одну картину, яка з`являлась у нас на стіні. Так у мене виникло зацікавлення художньою культуроюєє», - пригадав свій досвід Зенон Коваль.

Погодилася з ним і Юлія Гвоздович: «Очевидно, що культурна ідентичність кожної людини формується вдома. Я виросла у великій галицькій родині Жовтанецьких та Полюг. Змалечку ми мали патріотично налаштованих навколо себе людей, які різними засобами прививали українську культуру. Незважаючи на те, що Україна незалежна, це все одно дуже і дуже важливо. Втім, культура людини формується не тільки в дитинстві, але протягом всього її життя і дуже залежить від оточення.

Наприклад, я є вихованкою громадської організації «Пласт» і можу сказати точно, що ті методики, які вони використовують, були найбільш дієвими і відобразились у моєму житті. Відповідальність за власні вчинки – це те, чому вчив нас «Пласт». І це є тим, що я намагаюся зараз запроваджувати як громадський діяч – в тому числі починаємо робити щораз більше проєктів для дітей. З того ж «Пласту» я знаю, що діти уже з 10 років можуть брати відповідальність на себе і робити свої проєкти. Я вперше організувала загальноміську акцію в 13 років з нуля до кінця, тому знаю, що це реально. Тож упевнена, що саме таку відповідальність можна досягнути методом спроб, помилок, взаємодій з іншими людьми і таким чином теж відшліфувати свою культурну ідентичність».

Пан Василь Кметь розглянув це питання більш детально: «Перше означення культури, яке приходить на гадку – це асоціація з процесом спілкування. Культура – це те, що формується у процесі спілкування. Це те, що є динамічним і те, що втілює три дуже важливі аспекти. Перше – це те, що тяжіє до спадкоємності й історичної традиції. І це те, що формується вдома. Власне, ніхто краще, ніж родинне середовище, не може цього сформувати. Другий контекст – це спілкування, яке визначає простір функціонування соціальної культури. Тобто це те, що визначає суспільні орієнтири. Я завжди згадую по власному дитинстві зіставлення культури родинної і культури тоталітарної – тої, існувала зовні. Третя складова – це те, що визначає творчий аспект особистості.

Тому якщо говорити про те, де твориться культура, то треба сказати, що в ході життєвого шляху вона твориться в різних місцях, але вона твориться всюди. Тому повертаюсь до своєї першої тези про те, що культура є модусом спілкування особистості зі світом. Адже в чому колись був сенс риторичного підходу до світобачення? В умінні адекватно відобразити словесною формою – у свідомості, у логіці – ті сутності, які людина пізнавала в духовному чи матеріальному бутті. Це і є той модус, який в залежності від контексту ми називаємо культурою».

Завершуючи дискусію, яка тривала понад дві години, Оксана Зварич зауважила, що Палац Хоткевича став слушним місцем для проведення розмови. Майже 100 років тому активна громадянська позиція робітників Львова призвела до того, що вони таки вибороли право на проведення власного дозвілля, згодом своїми руками звівши будівлю, де виховувалась культура. Сьогодні нашою місією є продовжити тяглість цієї традиції, про яку в тому числі говорили спікери дискусії. Уже найближчим часом ми повідомимо про нові проєкти Палацу Хоткевича, які, ми впевнені, сприятимуть формуванню нових потужних культурних кодів.