Паоло Соррентіно один з найвідоміших сучасних італійських режисерів, його часто порівнюють з Федеріко Фелліні за витончену красу і психологізм його картин. Стрічки режисера сповнені неповторного колориту, фірмового гумору та афористичних діалогів, які так і хочеться записати «на випадок важливих переговорів». Певний найбільш знаний фільм режисера, його візитна картка — «Велика краса». Це помпезна та гучна присвята Риму - вічному місту, яке Соррентіно вдалося зловити у кадр в запаморочливих контрастах: від  медитативної тиші сакральних просторів до гамірливої вульгарності світських вечірок. 

«Юність», яку Соррентіно зняв на рік пізніше, видається тихою елегією після фільму-попередника. Це неспішна оповідь, у якій форма продовжує зміст. Лейтмотив стрічки — повільне перетікання часу, так і підкреслюється тягучими кадрами альпійських пейзажів та готельних коридорів, у яких майже розчиняються головні герої. Фільм розповідає про двох давніх друзів — композитора (Майкл Кейн) та кінорежисера (Харві Кейтель), які на схилі літ відпочивають у Швейцарських альпах. Обидва отримали за життя визнання, та зараз їх непокоїть безліч питань стосовно того, як склалася їхня доля. Вони відображають два способи сприйняття старості. 

Один (композитор) постійно намагається відійти від справ та знайти спокій. Радник Єлизавети ІІ все намагається вмовити його дати концерт для королеви, та він постійно відмовляється. Натомість музика не полишає його. Він знаходить її в усьому: то складаючи мелодії шарудінням цукеркової обгортки, що завжди носить у кишені наче талісман, то диригує стадом корів. Звуки його «Простої мелодії №3», яку його просять зіграти на концерті, наздоганяють його в коридорах готелю - маленький хлопчик розучує її навчаючись гри на скрипці — як нагадування про вічне життя музики.

Натомість його друг кінорежисер з усіх сил намагається сказати останнє слово, зняти фільм-підсумок свого життя. Саме написанням сценарію для цієї картини (точніше спробами це зробити) він і займається протягом свого відпочинку. Йому це дається вкрай важко, цілі дні він проводить у розмовах з командою з шести молодих сценаристів, будуючи діалог між своєю старістю та їхньою юністю, між своїм життєвим досвідом та їхнім творчим потенціалом. Попри всі старання, його намагання приносять мало результатів. Чи то через вичерпність тем, чи то через те, що саме ідея зняти останній фільм виявляється радше способом виправити життєві помилки, а не актом творчості. Останній штрих для визнання марності творчих спроб робить актриса-подруга молодості (неперевершена Джейн Фонда), яка відмовляється грати у його фільмі, звинувачуючи режисера в бездарності та марнославності.

Між цих двох ліній взаємодії зі старістю та творчістю органічно вплітаються інші, переважно молодші персонажі фільму. Серед відвідувачів готелю немало колоритних постатей, які розбавляють «старече буркотіння» головних героїв, створюючи контраст з їх поважним віком та хоч трохи виправдовуючи назву фільму. Тут є донька композитора, що переймається проблемами свого зруйнованого шлюбу,  голлівудський актор, якого наздогнала перша творча криза — його впізнають тільки завдяки ролі робота у голлівудському блокбастері, Міс Всесвіт, яка виявляється не лише красивою лялькою, буддійський монах, що левітує під час медитації, та навіть Дієго Марадона, масштабна (у всіх сенсах) постать якого, наче величезний кит, пропливає поміж інших відвідувачів готелю.

Стрічка сповнена безліччю то інтимних, то інтелектуальних діалогів, які зачаровують відвертістю та влучністю фраз. Та разом з тим фільм може здатися холодним та відстороненим. Неймовірно красиві кадри, вибудувані з немалою долею перфекціонізму часом змушують сумніватися у реальності зображеного режисером світу. Розповідь моментами видається інтелектуальною абстракцією зіграною у ролях, а не шматком життя реальних людей (попри те, що Соррентіно вважає себе саме режисером-реалістом). 

Складно знайти фільм, що зображував би старість з такою складовою естетизму, іронії, та як не дивно віри в майбутнє. Погляд Соррентіно зачаровує, дивує та навіть часом змушує червоніти.

Текст: Наталія Кідиба

***
Перегляд стрічки «Юність» Паоло Соррентіно відбувся 28 червня у Палаці Хоткевича